Dear Friends, Welcome!

We are extremely pleased that you are visiting our website and are interested in the life of our parish family.

St. Mary the Protectress (Pokrova) Ukrainian Orthodox Cathedral belongs to the Ukrainian Orthodox Church of the USA and is under the omophorion of the Ecumenical Patriarchate.  For over sixty years, our parish has been a gathering place for the Ukrainian Orthodox faithful in the Detroit Metropolitan area.  We deeply appreciate the hard work of the founders of this parish – their legacy is a beautiful place of worship that enjoys a warm family atmosphere. 

Our parish has opened its doors and hearts to many generations of Ukrainians –many who have left their homeland to find a better life in the U.S.A. and those born here.   This has also become the spiritual home of many people from various post-Soviet countries.  We are very pleased to see the diversity of people worshipping together.   St. Paul people said, "There is neither Jew nor Greek, there is neither slave nor free, there is neither male nor female; for you are all one in Christ Jesus." (Galatians 3, 28).

We come together for worship services regularly on Saturdays and Sundays and during major holy days.  The main language of worship is Ukrainian, but services are also conducted in English and Church Slavonic.

Our current Church was built in 1970 and was the result of many generous donations of time and money of the entire Ukrainian Orthodox community.  From the very beginning our Church organizations and youth groups worked in close harmony with one another - the Sisterhood of St. Olha, the Cathedral choir, Lesia Ukrainka School of Religious and Ukrainian Education, the Ukrainian Orthodox League and the Organization of Democratic Ukrainian Youth (ODUM).

Our parish hall is the site of many celebrations and is the gathering place for Sunday fellowship lunches, choir practices, and summer Bible school activities. After Sunday worship, you can always enjoy delicious Ukrainian dishes lovingly prepared by the sisterhood of our church or the Junior UOL (Ukrainian Orthodox League).  Please come and join us for a hot bowl of borscht, varennyky, piroshky and coffee every Sunday. 


weekly updates

Glory to Jesus Christ!
Pine tree removal near sign and by the corridor double doors – Before starting the sewer line repair in front of the church, we will be removing the pine trees as we discussed (via email / conversation with the parish council). We have a consensus to proceed and Tony Mykolenko has secured 3 estimates from tree removal services. I have reached out to various local municipalities (Southfield and Detroit) and they declined any interest in taking the trees for "holiday" displays. We will be moving ahead with the removal under the supervision of Alex Kytasty and Tony Mykolenko this Tuesday, October 28. Thank you to those who have shepherded this project.
Sunday Luncheons will resume this Sunday, October 26 with the St. Olha Sisterhood serving lunch. Please join us in the hall after services tomorrow.
We will post a schedule of the luncheons for the rest of the year as both the Sisterhood and the Jr. UOL will be hosting these. The Jr. UOL is also planning a Thanksgiving Lunch and Cookie Walk. (More to come)!
Sunday, October 19th: Celebration of our parish feast day –
Thank you to all parishioners, non-parishioners and members of the parish council for your dedication and hard work in preparing for our annual feast day observances. (Clean up on October 11 and table & decoration setup on Friday, October 17th).
Our program was jam-packed and exciting (Lesia Ukrainka School, Kolomeyka Dancers, Kobzarska Sich video and auction). During the program, we were able to collect funds from a general collection and via the auction to give to Natalka Maruszczak who left for Ukraine this past week to join the work of Patriot Defence and Dr. Ulana N. Suprun, MD, Patriot Defence Instructor, and Director of Humanitarian Initiatives at the Ukrainian World Congress. Natalka will be in Ukraine for 3 weeks of volunteer work – we wish her Godspeed and will await her return to learn of her activities.
The feedback on the new caterer, Nicole, were very positive. Thank you to Andrij Smyk for the suggestion. We served about 150 guests.
We made about $478 from the auction – thank you to all who coordinated and to those donation basket items (17 baskets total).
Donation information will be shared in the next bulletin.

Evergreen improvements – Hopefully, we may be able to use the southbound lane to access our parking lot this weekend. I will let you know later tonight after Vespers.
House on Woodburn – I contacted the City of Southfield...



Допомога Україні

Parish Events

  • Coming
  • Recent
  • Services

Confession: 9:40 AM
Divine Liturgy: 10:00 AM


Vespers: 5:00 PM
Confession: 5:40 PM


Divine Liturgy: 10:00 AM

For detailed Schedule:
Check our Calendar

Our Location

Search Our Site

Live News from Kyiv

The Latest News

УГКЦ більше не визнає канонічність Київського Патріархату

Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) заявив про те що УГКЦ визнає Українську Православну Церкву Московського Патріархату єдиною канонічною Православною Церквою в Україні і "поважає канони та внутрішній порядок православної сторони".   Про це він сказав в ефірі SiriusXM The Catholic Channel 16 жовтня, повідомляє департамент інформації УГКЦ.    "Сьогодні для нікого не є секретом, що єдиною канонічною Православною Церквою в Україні, тобто такою, яка перебуває в повноті сопричастя зі світовим православ’ям, є Українська Православна Церква в єдності з Московським патріархатом. Існують й інші православні церковні спільноти, які в часи незалежності України, у різний час та з різних причин, відлучилися від цього патріархату; їх інші Православні Церкви вважають неканонічними”, - зазначив глава УГКЦ.    “Ми, як Східна Католицька Церква, вболіваємо з приводу цих поділів в українському православ’ї, але поважаємо канони та внутрішній порядок православної сторони. Ніколи з нашого боку не було намагання втручатися у внутрішні справи Православної Церкви, чи дискутувати про її канонічність, чи заохочувати якусь спільноту від когось відколюватися. Новими розколами, від’єднаннями чи приєднаннями цій справі не зарадиш”, - підкреслив Блаженніший Святослав.    “Ми переконані, що українські православні дадуть собі раду без нас. Разом із тим сподіваємося, що ці розколи в недалекому майбутньому вдасться залікувати. Яку роль тут відіграють Москва чи Константинополь, якою буде ця єдина помісна Православна Церква в Україні – побачимо”, - підсумував глава УГКЦ.    Як повідомляв УНІАН, 17 жовтня у Ватикані відбулася зустріч Папи Римського Франциска і голови Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського Патріархату митрополита Волоколамського Іларіона (Алфєєва), на якій глава ВЗЦЗ МП розповів понтифіку про ситуацію на сході України і повідомив про залученність УГКЦ, на думку РПЦ, у політичний конфлікт. Cторони обговорили різні аспекти православно-католицької взаємодії. Read more http://feedproxy.google.com/~r/pomisna/~3/Ga7CR0ils-k/zradnyk.html

Архієпископ Нестор: «Ця війна об’єднала українців…»

Наш гість - Високопреосвященійший Нестор, архієпископ Тернопільський, Кременецький і Бучацький. Владика Нестор розповість нам про духовні причини військового протистояння на Сході, що таке смерть з точки зору Церкви та чи варто християнам її боятися. -  Владико, яка, на вашу думку, головна причина війни на сході України? -  Головною причиною війни на сході християни справедливо бачать духовний чинник. Бо те, що призвело до військового протистояння в першу чергу, значно вище будь-яких інших зовнішніх обставин: чи то політичних, чи то економічних. Як відомо, всі речі в світі відбуваються або з волі Божої, або з попущення Божого. Ця війна не є по волі Божій, так, як це було, наприклад, у Старозавітні часи. Пригадуєте, що по обітниці Божій єврейському народу потрібно було увійти в землю, яку Господь їм призначив, але яку на той час уже захопили інші народи? Знаємо, що ті війни прямо благословлялися Господом. Але, безумовно, війна на сході України має зовсім інше коріння та почалася за попущенням Божим. Як би це було не так, то російська армія давно би уже нас перемогла. Але ж ми бачимо, що не дивлячись на наші умови та можливості, Господь все ще нас береже та захищає. З цього можемо навчитися, що волі Божої на те, щоб зникла українська держава та був знищений український народ немає. В чому ж тоді полягає попущення Боже щодо нас? Цю війну Господь попустив із декількох причин. По-перше, тому, що ми досі не навчилися цінувати незалежність, яку отримали в 1991 році. З одного боку, Бог дав нам її в дар, без надмірних зусиль і кровопролиття, принаймні без таких, які мали іншій держави. З іншого боку, минуло вже два десятки років, але до цього часу Україна все ще в певних питаннях є ідеологічно розділена. Все ще є сильні проросійські позиції, досі багато хто сумує за Радянським Союзом. Люди не цінували дар, який отримали, тому Господь і послав нам випробування, щоб перевірити, чи зможемо ми його відстояти.  Також слід сказати, що  багато років поспіль політики створювали протистояння між Заходом і Сходом України. І як би це дивно не звучало, але ця війна нині об’єднала наш народ і державу.. Ще один важливий аспект – релігійний. В Україні існує кілька православних юрисдикцій, які в єдиній державі давно мали б стати єдиною Помісною Церквою. Більше того.  Усім відомо, що Московський Патріархат сьогодні відкрито підтримує дії сепаратистів та російських окупантів, а священики УПЦ МП благословляють дії сепаратистів. У той час, брехливі політичні заяви патріарха Кирила про те, що розкольники та уніати вбивають православних виглядають не лише дешевою провокацією Кремля, але й справжнім закликом до військового протистояння. Тому зовсім  не дивно, що нині триває масовий перехід парафій УПЦ МП до Київського Патріархату по всій Україні, а в нашій області зокрема. Багато хто з віруючих  розуміє, що нинішні обставини стали унікальним сприятливим моментом для об’єднання українського народу. А Церква і є душею народу. Коли душа розділена, то не може бути здоровою жоден живий організм. Так само й Україна не буде цілою та здоровою, поки не буде єдиною її Православна Церква. Архієпископ Нестор: «Ця війна об’єднала українців…» - Як людям пережити смерть, втрату близьких, які масово гинуть у зоні АТО? - Як і на кожній війні, в цьому військовому протистоянні від рук ворогів гине багато українців, які вийшли захищати рідну землю. Як із військових, так і мирних жителів. Звичайно, що для їх рідних та друзів, зрештою, як і для кожного з нас, це є сильним випробовуванням, що приносить великі страждання. Однак, ми знаємо, що зі смертю тіла не припиняється існування людини, бо її душа продовжує жити в вічності. Тому навіть таке явище як смерть, віруюча людина сприймає зовсім по-іншому, ніж атеїст. Для нас смерть сама по собі не є страшною. Радше ми дивимося на те, як ця людина відійшла в вічність, за яких обставин і з яким станом серця її душа розлучилася з тілом. Кожен наш воїн-герой, який так чи інакше страждає, захищаючи свій народ та державу, жертвуючи собою, дає можливість іншим людям жити в мирних умовах. І хоча військові добре розуміють, що,  йдучи на  цю війну, кожен із них може там постраждати, стати калікою, а то й загинути,  вони все одно стають на захист своїх близьких.  Чому так? А тому, що Сам Господь сказав про те, що немає більшої любові за ту, коли хто покладає душу свою за братів. Наші воїни роблять саме це –  вони готові віддати своє життя, захищаючи рідний народ.  Це є найбільша любов до України. Це є найкраща перевірка на патріотизм. Якщо ти говориш, що любиш Україну, то чи готовий віддати за неї своє життя?  Якщо готовий, то справді любиш, і за таку любов Господь щедро винагороджує. У Царстві Небесному ці воїни будуть мати велику славу. Коли відкриємо церковний календар, то побачимо там багато імен праведників, які захищали свою державу, свою земну батьківщину. За це Церква зарахувала їх до лику святих, бо це є свідченням їхнього подвигу - виконанням заповіді любові.  Хто має щиру й непохитну любов  до ближніх, той завжди буде з Богом, а Бог буде з ним. Нам справді гірко сприйняти розумом, що багатьох солдат, наших кращих хлопців і чоловіків, уже немає в живих. Але пам’ятаймо, що в Царстві Небесному  в цих людях ми отримали нових заступників за себе. Той, хто віддав життя за Україну, тут свою любов засвідчив тим, що помер за нас, а там свою любов засвідчує молитвою перед престолом Божим. Віримо, ці наші солдати з Небес моляться, щоб ця війна нарешті закінчилася, а наш народ нарешті отримав вистражданий спокій та благополуччя. Отже, для того, щоб легше пережити смерті близьких, потрібно більше вірити та покладатися на Бога. - Ваше Високопреосвященство, як Церква розуміє смерть? Чи є тут різниця від світського розуміння цього феномену? - Смерть у світському, матеріалістичному розумінні – це припинення фізичного існування людини чи будь-якої іншої істоти. Для християнина смерть навпаки - це не є припинення існування, а перехід від тимчасового життя до вічного, від однієї форми існування до іншого. Це не кінець, а лише початок повноцінного життя, того життя, що не є обмежене жодними фізичними, земними рамками. Церква вчить, що життя на землі є тимчасовим та служить нам підготовкою до вічного життя.  І від того, як ми проведемо своє життя до гробу, буде залежати наша доля в вічності. Ми також знаємо, що людина є двоскладовою, єднаючи в одній своїй природі душу та тіло. Тому навіть зі смертю тіла людська особистість не перестає існувати, бо часових меж існуванню в нашої душі немає. Той, хто живе з Богом на землі, після смерті також продовжує своє вічне життя з Богом. І, навпаки, якщо ж усе життя людини минуло без дотримання Божих заповідей, то у вічності ця людина так само буде перебувати без Бога. Після Страшного Суду душі об’єднаються зі своїми тілами, відбудеться нове створення світу, як про це говорить Євангеліє. Тоді відбудеться остаточний суд, на якому людині буде визначене остаточне майбутнє кожного з нас. Господь, як безпристрасний суддя, визначить кожному те, що йому найбільш відповідне, що для нього буде у вічності найкращим продовженням його земного життя: з Богом чи без Бога. - Владико Несторе, а чому люди бояться смерті? І чи християнин повинен її боятися? - Людський страх смерті включає два аспекти. По-перше, це страх перед невідомим, якого жодна людина не зможе відвернути чи оминути. По-друге, це власне сумління. Люди розуміють, що якщо вони відкидали Бога упродовж усього свого життя, то після смерті змушені будуть відповісти за це перед Богом. Душа людська про це знає, бо вона створена Богом, отже, й тремтить, знаючи свої гріхи. А от Святі люди не боялися смерті, а чекали на неї, бачачи в ній звільнення від важкого тягаря гріховного світу. Ми  так само також повинні готувати себе до смерті, праведним та чистим життям, згідно Заповідей Божих. Не смерті потрібно боятися, а того, що не будемо мати з чим піти на суд Божий.  - Що потрібно робити, як поводити себе тим, хто залишився вдома і чекає своїх рідних із зони воєнних дій ? - Маємо робити все можливе, щоб помогти друзям та родичам усім, чим можливо. У першу чергу , молитвами, а потім і матеріально, необхідними речами. Замість того, щоб тремтіти та переживати за своїх родичів, багато краще буде зайнятися волонтерською роботою чи іншою працею на користь наших військових. Коли будемо вирішувати важливі справи, часу лякатися  та переживати в нас буде не так багато.  І, звичайно, потрібно постійно молитися, щоб Господь скоро дарував нам перемогу над ворогами. Вірю, що за молитвами Церкви Господь  Спаситель пошле нам звільнення від нашесті іноплемінників і щасливе, мирне життя. -  Щиро дякуємо, Владико,  за цікаву розумову! Благословіть наших читачів! - Дякую і вам за спілкування. Нехай Господь щедро поблагословить усіх нас на добрі справи служіння Святій Церкві та своєму ближньому! Розмовляла Ірина Скоробагата. Read more http://feedproxy.google.com/~r/pomisna/~3/PQDMCXNHxxc/vijna.html

Папа дозволив провести у Сикстинській капелі корпоратив

  Папа Римський Франциск дозволив компанії Porsche провести корпоративний захід у стінах Сикстинської капели. Таким чином, пам’ятник архітектури епохи Відродження вперше в історії зданий в оренду на комерційній основі, повідомляє УНІАН із посиланням на The Telegraph. Porsche організовує в капелі концерт для мандрівників, які скористалися туристичними послугами компанії. Кошти, виручені від заходу, скерують на благодійність.  Сьогодні, 18 жовтня перед гостями виступить хор Національної академії Санта-Чечилія, після чого туристам буде запропонований святковий обід. «Це винятковий захід, така можливість буває лише раз у житті. Він стане найяскравішою подією усієї їхньої подорожі», – заявив представник компанії Porsche Travel Club.  Дані про те, скільки Ватикану вдасться виручити за корпоратив, не уточнюються. Але, виходячи з інформації, опублікованої на сайті Porsche, вартість ексклюзивного п’ятиденного туру до Італії із відвідуванням капели становить майже п’ять тисяч доларів. Поїздку оплатили близько 40 осіб. Папа дозволив провести у Сикстинській капелі корпоратив Директор музейного комплексу Ватикану Паоло Ніколіні пояснив, що ініціатива покликана підтримати благодійні проекти Папи за допомогою великих комерційних підприємств і корпорацій. The Telegraph зазначає, що Сикстинська капела і раніше ставала майданчиком для різних концертів, але бути присутніми на них могли лише служителі церкви. Read more http://feedproxy.google.com/~r/pomisna/~3/1biFPuNheIE/porsche.html

У неділю у Львові відбудеться лемківський фестиваль

У неділю, 19 жовтня, парафія церкви Покрови Пресвятої Богородиці УАПЦ у Львові організовує перший фестиваль «Кермеш на Покрову». Як зазначають організатори, слово «кермеш» по-лемківськи означає празник. Парафіяни церкви вирішили організувати свято, оскільки храм споруджений у східно-лемківському стилі архітектури. На фестивалі звучатиме як духовна так і народна музика. Участь у заході візьмуть співачка Софія Федина, ансамбль Об’єднання українців у Польщі «Відимо» із м. Сянока, а також парафіяльні хори Львова та Золочева. Також відвідувачі заходу матимуть змогу почути поезію лемківських авторів. За словами організаторів, фестиваль має на меті ознайомити із лемківською культурною спадщиною. Read more http://feedproxy.google.com/~r/pomisna/~3/rLV8DqfR8tQ/lemky.html

Покрова: нелогічне свято для українців

  Відверто кажучи, свято Покрова Божої Матері можна назвати доволі абсурдним святом. Його історія та ґенеза виходить далеко за межі людської логіки. Там, де сталося диво явлення Богородиці про нього давно забули. Влахерни – це колись передмістя Константинополя. В сьомому столітті, коли розширювали межі столиці, цей район було включено до території міста. Там розміщувався імператорський замок і відома церква Богородиці. Нині це турецькі мусульманські райони, де християнську віру сприймають якщо й не з явною злобою, то із постійною насмішкою та знущанням. Християнство там ледве жевріє. І хоча, здавалося б, саме до Царгороду повинні бути спрямовані духовні погляди людства, ті історичні та святі місця давно занедбані та забуті. Натомість у нас, в Україні, це свято за своїм значенням, та пошаною в народі, перевершує чимало двунадесятих свят. Принаймні, в нас воно завжди сприймається, як одне з двунадесятих Богродичних свят, хоча таким не є. (Відповідно до церковного уставу належить до «великих недвунадесятих» свят.) У цьому полягає другий «абсурд» свята Покрови Богородиці. Але найбільше здивування викликає факт, як наша Церква переглянула історичне тло цієї події. За свідченням сучасних істориків, на Царгород у році, коли сталося це чудо, нападали не сарацини, які на той час були слабкі та мали добрі стосунки з владою Константинополя, а Олег – один із найбільш відомих Київських князів зі своїм військом. На користь цієї гіпотези існує чимало авторитетних історичних свідчень. Таким чином приходимо до висновку, що святкуючи Покрову в її буквальному тлумаченні, українці мали б святкувати перемогу царгородців над власними предками! Покрова: нелогічне свято для українців В чому ж тут велич свята, та яке воно для нас має значення сьогодні? Справа в тому, що з позиції віруючої людини, духовна спорідненість стоїть значно вище фізичної. Тому, наші православні брати та сестри, наприклад греки, з позиції Церкви цілком справедливо вважаються нам набагато ближчими, ніж руські язичники – родичі по плоті. Тому, в цій суперечці, ми безумовно стоїмо на боці Блаженного Андрія. Він теж, правду кажучи, по роду був скіфом, тобто його батьківщиною були сучасні українські землі. Значення цього свята в наш час набуло особливої ваги, оскільки українці тепер в силу обставин знову змушені були взятися за зброю. І подивіться, що виходить. Наші родичі по плоті – росіяни, які за всіма ознаками мали б нас захистити від усього світу, мали б стати для нас, як і обіцяли, гарантом нашої територіальної цілісності та незалежності, повели себе гірше звірів. Натомість, увесь світ згуртувався навколо України, і в міру сил чимало країн допомагають нам чим тільки можуть. Пригадуєте, навіть мусульмани запропонували свою мечеть для богослужінь Київського Патріархату в окупованому Криму? Звісно, таке богослужіння було б екстраординарною подією, яка йшла б всупереч канонам Церкви Христової. Тим не менше, це дуже показовий випадок, у якому проявляється справжня сутність людей. Мусульмани виявилися більш порядними та набагато людянішими, аніж ті росіяни, які брехливо називають себе православними. Ці люди є ким завгодно, тільки не православними християнами. Свято Покрова Пресвятої Борогодиці – це свято Божої допомоги православному війську. Не має значення, скільки ще росіян окупантів і чеченських головорізів стоїть біля українських кордонів. Коли Пречиста Діва покриває своїм омофором нашу землю, ми обов’язково переможемо. Це свято нагадує нам про перемогу. Але нагадує також про важливу умову, що потрібна нам для досягнення цієї перемоги. Ця умова – жива, розумна, дієва віра в Господа Ісуса Христа та Його Пречисту Матір – Богородицю Діву Марію. Тому я, вітаючи всіх наших читачів, хотів побажати нам у день свята Покрова Богородиці лише «єдиного на потребу». Бог обов’язково вийде нам на зустріч, але для цього нам потрібно хоча б повернутись у Його бік. Усіх зі святом! Пресвята Богородице спаси нас! Протоієрей Євген Заплетнюк Read more http://feedproxy.google.com/~r/pomisna/~3/JZEoalitPyY/pokrova.html

Львівськй єпископ УПЦ МП Філарет: «Ми мусимо показати один одному приклад християнського життя»

Довгоочікуване інтерв’ю з владикою Філаретом (Кучеровим) відбулося під час Сьомого Екуменічного Соціального Тижня. Говорили про українське православ’я, екуменізм, переходи із однієї юрисдикції в іншу, про «русский мир», навіть про Путіна. Відчувалася відкритість співрозмовника і готовність відповідати на «незручні» питання. Владика показав, що готовий до комунікації і діалогу. - Ваше Преосвященство, найперше питання гостре й болюче та, мабуть, найактуальніше. Зараз відбувається те, що УПЦ КП називає переходами, а УПЦ – захопленням храмів. В інтерв’ю для нашого сайту Патріарх Філарет назвав ці переходи «позитивним прогресом». Яка Ваша думка з цього приводу? - Є перехід, а є захоплення. Поясню чому. Коли повністю вся громада прагне бути в Київському Патріархаті, чи в автокефальній Церкві, чи в греко-католицькій і це є воля парафіян, то громада приймає рішення та каже священику: «Ми хочемо перейти в іншу юрисдикцію і просимо Вас зробити те саме», а священик говорить: «Я не можу перейти, я вас залишаю», такі моменти є і це – переходи. А є захоплення. Вони можливі у двох варіантах. Перший варіант – провокація, коли в храм заїжджає група людей, які не є парафіянами і вони починають «накручувати» парафіян, готувати їх. Звичайно, в сьогоднішні часи дуже важко, психіка підірвана у всіх. У нас є посттравматичний синдром. І люди починають думати, а може насправді так, а може не так..? Давайте будемо переходити з Московського Патріархату. Скільки буде Московська Церква керувати нашою Церквою..? Але якщо юридично порівняти УГКЦ і УПЦ, то ми дві однакові Церкви, які начебто керуються з інших структур. Насправді ж, ні УПЦ ні УГКЦ не є керована ззовні. Ми живемо своїм повноцінним життям. Життям нашої української держави, життям своїх традицій, канонів, статутів, своїми українськими законами. Але інколи таки відбуваються провокації (щодо того, що Церква керована ззовні – В.М.) Закон України чітко каже, що будь-які зміни до статуту чи зміни щодо юрисдикції приймає релігійна громада. А в нас буває таке, що рішення про перехід приймають не парафіяни православної Церкви. І це другий варіант захоплення храму, Тобто релігійна громада приймає рішення – «проти» переходу, а громада села приймає рішення «за». Є такі випадки, коли селищна рада своїм рішенням ухвалює перехід громади з одної юрисдикції в іншу, потім закривають церкву, зав’язують ланцюгами двері і громаду не пускають. Сьогодні на Рівненщині є такі випадки, коли громада нібито перейшла в Київський Патріархат. Забрали Церкву, громада в кількості 10-15 людей залишилася, а всі інші пішли молитися в хату до священика. То що відбулося, перехід чи захоплення? Треба окремо аналізувати кожен випадок. - Екс-речник УПЦ о. Георгій Коваленко всі ці випадки кваліфікував як захоплення. Чи знаєте Ви про випадки добровільних переходів, де захоплення не було? - На той момент, я думаю, що всього перейшло лише 3 храми. Важко було на той час сказати чи це було захоплення, чи перехід. Один із храмів перейшов на Рівненщині. Я вчора спілкувався з митрополитом Варфоломієм і він підтвердив, що в тому селі люди повернулися до священика УПЦ. Звичайно, інколи священик дає привід для того, аби люди приймали таке рішення, бо є незадоволення громади. Священик мусить жити життям громади і все своє життя віддати людям. Тоді ніяких переходів не буде, бо люди будуть віддані своєму священику. Там, де священик виховує людей за християнськими, біблійними цінностями – нема політичних питань. А там, де священик сам грається у політику, відбуваються подібні речі. - Чи можливі подібні ситуації у Львівській єпархії з огляду на те, що Львівщина традиційно відзначається своїм патріотизмом, а певні храми УПЦ, зокрема у Львові, відвідує багато етнічних росіян? - Подібні ситуації можуть повторюватися, бо те, що відбувається сьогодні – частково є поверненням у 90-ті роки. Ми спостерігаємо повторення історії. Патріарх Філарет заявляв про масовий перехід громад. За останні півроку, відколи почали лунати ці заяви, перейшло всього 10 громад. Із 13 тисяч 10 громад – це не масовий перехід. Це декілька парафій на Тернопільщині, декілька на Рівненщині і на Волині. Що ми можемо сказати про Львівську єпархію? У всіх Західних єпархіях (Львів, Франківськ і Тернопіль) люди начебто однакові ментально, але разом з тим – всі відрізняються. Кожен по-різному сприймає як свою релігійність, так і суспільні процеси, які зараз тривають, і відповідно реагує на ці процеси. Сьогодні ми намагаємося стримати міжконфесійний конфлікт. Якщо звернемося до історії, звідки почався міжрелігійний конфлікт у Львові? У 89-му році… - … Ми можемо також і 46-й рік згадати… Так, події 46-го року (8-10 березня 1946 року у Львові відбувся псевдособор УГКЦ, на якому за вказівкою Радянської влади УГКЦ була насильно «ліквідована» і «возз’єднана» з РПЦ – В.М.) – велика трагедія і для православ’я і для католицизму. Кілька років тому, коли я прийшов до Львова вікарним єпископом, тут хотіли святкувати «ювілей» цього собору. Мій попередник, владика Августин, доручив мені разом із деякими богословами та істориками підготувати з цієї нагоди конференцію. Я відмовився брати в цьому участь, написав владиці рапорт у якому виклав своє бачення. І сказав, що ця конференція тільки поглибить конфлікт між нашими Церквами. Вона не принесе ніякої користі, бо справді собор 46-го року є трагедією для наших Церков. Це показник того, як влада згубно впливала на церковні процеси. Сьогодні ми можемо запобігти таким речам. В нас був 46-й рік, в нас був 89-й рік. Нам що, знову повертатися до цієї трагедії? Ми не можемо сьогодні захоплювати храми одні одних. На Львівщині ми, єпископи різних конфесій, слава Богу, ведемо нормальну і активну комунікацію, чуємо одні одних. Це бачать священики і це бачать вірні. Проте, потрібно розуміти, що на ці важкі процеси впливають зазвичай невіруючі люди, ті, які взагалі до Церкви не ходять. Є політики, а є просто провокатори, які впливають на ці процеси. Сьогодні всюди звучать гасла, що греко-католики утискають православних. Не потрібно діяти так, аби твердження цих людей справджувалися. Коли був Синод (Патріарший Синод єпископів УГКЦ, який тривав 7-14 вересня у Львові-Брюховичах – В.М.), я зустрічався із Блаженнішим Святославом. Ми довго спілкувалися про події, які відбуваються в нашій єпархії, в Церкві, в суспільстві, в державі. Ми не можемо дати привід для розмов тим, хто шукає протистояння між нашими Церквами. Так само і з іншими православними конфесіями. Ну що дасть Київському Патріархату, коли вони переведуть у свою юрисдикцію нехай навіть 100 парафій, а порозуміння і діалог буде зруйновано? Створено комісії із діалогу, а як ці комісії можуть працювати, якщо в парафіях коїться страшне…? От коли єпископ чи священик-декан скаже громаді: «Я не візьму вас у свою юрисдикцію, бо ми мусимо об’єднатися за іншим принципом», то тоді і буде діалог. - Ви згадали свого попередника. Президент ІЕС УКУ о. д-р Іван Дацько в рамках ЕСТ відзначив, що коли Ви очолили Львівську єпархію, то став можливим діалог, з’явилася відкритість. Наскільки важко було Вам «перелаштовувати» єпархію із стану «закритості» до стану діалогу? - Чомусь дуже багато людей бояться діалогу, оскільки одразу ж бачать у ньому не просто розмову, але об’єднання. Ніби хтось хоче когось із кимось поєднати. Спочатку, коли я почав спілкуватися із представниками інших конфесій, мене звинувачували в тому, що я хочу «окатоличити» православну Церкву, об’єднатися із греко-католиками. Потім казали, що я хочу об’єднатися із Київським Патріархатом. Я відповів, що так, дійсно я хочу поєднання із КП і УАПЦ, бо це прагнення кожної віруючої православної людини, аби Православна Церква була єдина. Мусить бути діалог. Ми ніколи не об’єднаємося, якщо не будемо спілкуватися. Ми живемо у середовищі, де є дуже багато греко-католиків тож мусимо з ними спілкуватися і показати один одному приклад християнського життя. Дуже болісно спостерігати, коли є почергове служіння громад, і є образи одних на інших та звинувачення у всіх смертних гріхах. В такому випадку я їду на парафію, спілкуюся з громадою, спілкуюся із місцевим єпископом. Намагаюся відділити політику від Церкви. Поспілкуватися із людьми по-людськи, по-братськи. Також намагаюся переконати всіх мешканців нашого краю, що ми мусимо жити в мирі, в спокої, в злагоді. Я нікого ні до кого не приєдную і не від’єдную, не хочу нічого захоплювати, нікого нікуди переводити, але я прагну, щоб ми усі були разом. Такі думки намагаюся донести й до священиків та мирян нашої Церкви. Не одразу всі це сприймають, але з часом думка змінюється. Ми мусимо спілкуватися, чесно подивитися в очі один одного. Якщо не будемо спілкуватися – протистояння буде тільки поглиблюватися. - Ви були присутні на Літургії в Соборі Юра перед початком Синоду УГКЦ, потім мали зустріч із Блаженнішим Святославом. Мабуть вперше від 1989 року ієрарх УПЦ був у Святоюрському храмі. Які у Вас враження від цього візиту? - Якихось особливо ейфоричних почуттів нема. Однак, мені дуже сподобалося ставлення людей до мене. Підходили люди, дякували, що я прийшов. Я бачу, що вони хочуть, щоб ми спілкувалися. Водночас ми повинні розуміти, що це спілкування не має бути безплідним. Ми спілкуємося про щось, дискутуємо про проблему, і якщо її вирішення від нас залежить, маємо її вирішити, показати діалог порозуміння і любові. Ми дуже гарно поспілкувалися із Блаженнішим Святославом. Це перша наша розмова після мого призначення керуючим єпархією. Раніше я з ним зустрічався як вікарний єпископ. Тоді я міг говорити лише про те, що мені було дозволено. Зараз я перша особа, тож знаю, що відбувається в єпархії, маю своє бачення і несу відповідальність за це спілкування. Ми відверто, щиро, обговорили всі питання щодо наших Церков, нашої єпархії і єпархій УГКЦ на Львівщині. І я бачив, що Блаженніший мене почув. - Звернемося тепер до діяльності всієї УПЦ. Багато людей в останніх діях Предстоятеля (особи возведених в сан митрополита та хіротонізованих на єпископів, призначення Голови Церковного Суду) бачать торжество «русского мира». Як це сприймати? - Треба чітко розділяти Церкву як інституцію і думки людей, які є ієрархами цієї Церкви. Люди різні. Одні сприймають «русский мир», інші – українські цінності. Я спостерігав за людьми, які є прихильниками «русского мира», то навіть вони між собою розділяються. Для одних ця ідея є глибоко і суто церковною, а для інших – це політика. Ми повинні навчити людей, що навіть якщо вони сприймають таку теорію як «русский мир», то мають розуміти її не як політичний концепт, а як духовне православне життя. Якщо говорити про різність у наших єпархіях, то вона справді є, бо у різних регіонах є різне сприйняття. Загалом Церква, як інституція, не йде шляхом розвитку «русского мира». Церква живе у своїй державі за своїми законами і нормально співіснує з іншими конфесіями. Звичайно, що в різних єпархіях, і навіть у Західноукраїнських, є люди, яким є дорогий «русский мир». Але я бачу, що ці люди є відкритими українцями, патріотами своєї держави. Для мене особисто «русский мир» – це православний простір. Це духовна складова. Я ні в якому разі не хочу переводити це в політичну сферу. «Русский мир» – це вчення Святих Отців, це розуміння православної духовності, яка не виходить за принципи християнського життя людини.  Тому не варто однозначно говорити, що  митрополит Кам’янець-Подільський і Городоцький  Феодор  є прихильником «русского мира» і антагоністом українізації, українського світу. Це віруюча, духовна людина, видатний богослов, прекрасний професор семінарії. Те, що він став головою суду – правильно, бо він дуже порядна людина, яка чітко буде виконувати Церковні канони. Так само багато негативного говорили про Блаженнішого Онуфрія. Але він патріот. Варто подивитися на його єпархію (До обрання Предстоятелем митрополит Онуфрій був керуючим Чернівецькою єпархією – В.М.). Як він її розбудував. І ця єпархія є українською. - Ви один із небагатьох православних ієрархів, хто на початку цих сумних подій в україно-російських відносинах насмілився підняти голос і написати листа Путіну. Вас не почули. Чи плануєте Ви у майбутньому писати подібні звернення, або ініціювати такі листи на всецерковному рівні? - Чому я написав листа президенту Росії? Тому що вже наболіло. Як патріот, як українець у ньому я чітко висловив свою позицію, і вказав, що це позиція Львівської єпархії: єпископа, священиків, пастви. Якщо Ви спостерігали за коментарями до цього листа, то мене за нього облили брудом зі всіх сторін. Але якщо сьогодні ми проаналізуємо те, що говорили усі ці коментатори, то їм можна зараз поставити питання чи не сталося протилежне до того, що вони казали? Я якось внутрішньо передбачав ці події. І я таки був почутий. Президент Росії не відреагував офіційно, не надіслав мені листа у відповідь, але мене почули. Відразу всюди пішла інформація: у посольство, у консульство і ФСБ, вони відреагували на цього листа. Він дуже обурив Путіна. Як це – православний єпископ пише такого листа проти імперських планів? Такого листа мав би писати греко-католицький єпископ, а тут – православний. Звичайно я готовий висловлювати свою позицію. І завжди чітко її висловлюю також серед єпископату нашої Церкви. - Ви ось уже кілька років проживаєте та душпастирюєте  у Львові. Чи стали Ви львів’янином? Яке Ваше ставлення до релігійного середовища міста, і зокрема до того, що ми можемо назвати «духовною величчю Львова»? - Я дуже люблю Львів і любив завжди. Раніше, коли ще не був у Львові, дуже часто приїжджав сюди з друзями на відпочинок. Тож знав усі львівські бібліотеки, музеї, театри. Дуже часто бував у Оперному. Я ніколи не думав, що стану єпископом Львівським. Коли мене призначили у Львів я дуже тішився, що іду в таке гарне культурне середовище, що мені буде приємно тут працювати, служити, жити, спілкуватися з людьми. В мене дуже багато друзів у Львові, з котрими дружу ось уже 15-20 років. Також є багато друзів, з якими познайомився уже під час архиєрейського служіння тут. Є багато людей, які розділяють проблеми і радощі, допомагають. Тож я задоволений, що перебуваю у Львові. Не знаю скільки судить мені Господь бути тут, але я вповні віддаюся служінню. Їжджу по парафіях, спілкуюся зі священиками, мирянами, веду прийом вірних у єпархії, зокрема і з інших конфесій. Вважаю, що я став львів’янином. І навіть якщо Господь покерує так, що переведуть у іншу єпархію, то Львів назавжди залишиться у моєму серці. Володимир Мамчин, "Духовна велич Львова" Read more http://feedproxy.google.com/~r/pomisna/~3/EYdkxFSv2u0/filkucherov.html

В Херсоне враг себе зубы поломал, потому что тут Церковь крепкая,- Патриарх Филарет

Как ранее сообщал "ХЕРСОН Онлайн", 11-12 октября в Херсоне с визитом пребывает Святейший Патриарх Киевский и всея Руси-Украины Филарет. Святейший Патриарх встретился с жителями города и области в областном академическом муздрамтеатре им.Николая Кулиша. Комментируя разногласия между Киевским и Московским патриархатом, Филарет заявил, что позиция Московской Церкви стала одним из факторов для возникновения конфликтов сначала в Крыму, а потом и на Донбассе. При этом, по словам священнослужителя, на территории Херсонской области правильная позиция Украинской православной церкви не позволила врагу развить войну. - Вы посмотрите, где враг действует, - там где правдивой украинской Церкви или нет, или она очень слаба. Это и Крым, и Донбасс. А там, где украинская Церковь крепкая, там враг зубы себе поломал, в том числе и в Херсоне, - заявил Филарет. - А на Донбассе церковь сепаратистов поддерживает, поэтому у них там такая беда. Они говорят, что не воюют с нами, а оружие чье стреляет? Называют это нашей гражданской войной. Отчего же тогда хоронят своих боевиков под номерами без фамилий? Их участие уже весь мир засвидетельствовал. Когда в Крыму войска нападали на наши военные части, а те в ответ не стреляли, Российская Федерация спросила: "Почему вы не отвечаете?" Потому что им нужен был повод использовать свое оружие. Сбили самолет, потому как думали, что российский. Опять чтобы получить повод для войны. В Крыму неправда, на Донбассе неправда, а Церковь должна сказать правду. А их Церковь не то что не говорит, а еще и утверждает, что это наша внутренняя, гражданская война. Церковь, которая не говорит правду, не Святая Церковь, уверен Патриарх.

Львівський митрополит УПЦ КП зустрівся з послом Канади

10 жовтня 2014 року Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій провів зустріч із послом із питань релігійних свобод Королівства Канада Ендрю Беннеттом (Andrew Bennett). Зустріч відбувалася у приміщенні Львівського єпархіального управління. Участь у зустрічі також узяли: працівник Управління з питань релігійних свобод уряду Канади Майкл Сабо (Michael Szabo), працівник посольства Канади в Україні перекладач Ірина Лаврів, прес-секретар єпархії Лука Карпюк. Після взаємного обміну вітаннями зустріч продовжилася у форматі невимушеної бесіди. Пан Беннетт найперше поцікавився поглядами Владики на роль, яку відіграла і продовжує відігравати Церква у подіях Революції Гідності і житті суспільства після неї, а також попросив детальніше розповісти про умови існування Церкви на Сході України в умовах проведення антитерористичної операції, особливо на тимчасово окупованих територіях Української держави. Високопреосвященний митрополит Димитрій зауважив, що Церква добре розуміє виклики сьогодення. "Наша Церква, Київський Патріархат, сьогодні страждає на Сході України. Добре відомим є напівлегальне становище архієпископа Климента у тимчасово окупованому Криму, також змушені переховуватися від переслідувань очільники Донецької і Луганської єпархій - архієпископ Сергій і єпископ Афанасій. Там має місце пряма агресія проти патріотично налаштованих духовенства і пастви нашої Церкви. З-поміж останніх подій особливою брутальністю виділяється подія насильного захоплення найманцями і засланцями єпархіального управління і кафедрального собору у Луганську. На жаль, факти переслідування за конфесійною приналежністю численні", - зазначив Владика Димитрій. Також керуючий єпархією торкнувся питання позиції керівництва Української Православної Церкви в єдності з Московським Патріархатом щодо подібних релігійних безчинств.  "Офіційна позиція Московського Патріархату всім нам добре відома: вони відсторонюються від цих подій, на офіційному рівні говорять про те, що навідріз відмовляються від будь-яких "подарунків" зі сторони незаконних військових формувань, що діють на Сході. Якщо це щиро і правдиво, ми вітаємо таку позицію. Але ж треба бути правдивим і в іншому: серед духовенства Московського Патріархату є й сепаратисти, які схвалюють окупацію територій нашої дрежави Російською Федерацією, які благословляють диверсантів і терористів, які подекуди навіть і Московського Патріархату як Української Православної Церкви в Україні не хочуть, а воліли б напряму підпорядковуватися Москві і Московській Патріархії", - наголосив очільник єпархії. Владика Димитрій розповів пану послу і про велике значення Церкви в українському суспільстві, особливо у контексті подій останнього року. "Церква, окрім того, що є джерелом духовності і кораблем спасіння, в українському суспільстві відіграє також і велику державницьку роль. Це, звісно, я говорю про Київський Патріархат і Українську Греко-Католицьку Церкву. Гадаю, роль Церкви у суспільно-державних і навіть міжнародних процесах суттєво недооцінена міжнародними організаціями, діяльність яких зосереджена на виченні релігійної ситуації у світі, міжрелігійних і міжконфесійних діалогів і нагляді за збереженням свободи совісті і релігійних поглядів. Адже Церква з одного боку гасить полум'я секуляризму, а з іншого - на територіях, де ця проблема не так актуальна, на територіях, де люди зберігають і передають у спадок наступним поколінням високу релігійність і духовність (говорю про Східну Європу), Церква має великий авторитет у суспільстві.Люди душею своєю відчувають, що діяльну підтримку і допомогу можна отримати лише у храмі. Згадаймо початок Революції Гідності - побиття мирних протестувальників, - втікаючи, вони знайшли прихисток у Михайлівському Золотоверхому монастирі. Пізніше дзвони цієї обителі скликали Київ і всю Україну на захист гідності, свободи і правди.На мій погляд революція все ще триває і підсумки її будуть позитивними для українського народу: ми остаточно позбудемося радянської ментальності, сформованої десятиліттями комуно-більшовицької кремлівської пропаганди, відсічемо своє радянське минуле і ввійдемо у фазу розбудови вільної і незалежної України. І Київський Патріархат, звісно ж, підтримував і підтримуватиме цей процес", - наголосив Високопреосвященний митрополит Димитрій. Пан посол у свою чергу зазначив, що набуває розголосу активізація процесу зміни юрисдикції парафій Московського Патріархату і підпорядкування їх Київському Патріахату, і попросив прокоментувати Владику Димитрія звинувачення, що з огляду на ції події лунають на адресу Київської Патріархії. "Знаєте, географічне і навіть геополітичне положення України таке, що тут ми маємо точку зіткнення двох цивілізаційних вимірів і світів - "Руского міра" і Європейської гуманістичної демократичної ідеї. До останнього ми, звісно, більше тяготіємо, але добре розуміємо всі виклки і небезпеки, як з одного, так і з іншого боку.Щодо переходів до нас парафій Московського Патріархату, то, як на мене, будь-які звинувачення на нашу адресу виглядають, як перекладання з хворої голови на здорову. Вони хочуть свої внутрішні проблеми подати суспільству і навіть цілому світу, як наші протиправні і провокативні дії. Насправді ж усі ці процеси цілком законні і, зауважу, навіть логічні. Мірило законності тут єдине і однозначне - відповідність законодавству України. Достеменно відомо, що всі зміни юрисдикції станом на сьогодні відбувалися у визначений законодавством спосіб через своєрідний парафіяльний референдум. При цьому жодної агресії ані з нашого боку, ані зі сторони тих парафіян, що у своїй більшості виявляли бажання підпорядковуватися Київській Патріархії, до тих парафіян, що виявляли протилежну думку і бажання, не застосовували і, навпаки, у деяких селах пропонувалося залишити для релігійного вжитку громаді Московського Патріахату парафіяльні каплиці, священичі будинки тощо", - пояснив Владика Димитрій. Також очільник Львівської єпархії пояснив гостю причини зміни юрисдикції парафій. "Головну роль у всіх подібних випадках здебільшого відігравали просто неприйнятна позиція самого духовенства Московського Патріархату, які відмолялися молитися за українських воїнів, на проповідях називали їх фашистами і братовбивцями, проповідували ідеї "Рускава міра", називали агресора визволителем. Ці факти засвідчені численними свідками, адже все це проголошувалося публічно і часто - з церковного амвону. Тому то люди і повстали проти такої неправди", - зазначив керуючий єпархією. Окремо Владика Димитрій розповів про існуючий сьогодні в Україні міжконфесійний і міжрелігійний діалог, зазначивши, що особливу роль у його розвитку відіграв останній екуменічний соціальний тиждень у Львові, під час якого був задекларований такий діалог на академічному рівні. "У цьому сенсі нам корисний досвід Західних Церков, які вже довгий час існують в умовах демократичного і водночас значно секуляризованого суспільства. Зрештою, нам є чого повчитися одні в одних", - підкреслив Високопреосвященний митрополит Димитрій.З огляду на почуте, пан посол розповів детальніше про роботу свого офісу."Роль мого офісу з питань релігійних свобод - це захищати ці свободи. Ми робимо це дуже послідовно і найперше - через поглиблення співпраці з Церквами. Свою діяльність ми співміряємо з позиціями Вселенського Патріарха-екуменіста Варфоломея, а також уважно слідкуємо за Святим Престолом. Вам треба знати, що зараз до України на фоні запуску процесів демократизації у суспільстві звернена особлива увага. І мені дуже цікавими були озвучені Вами думки і водночас радію, що багато в чому ми є однодумцями", - зазначив пан Беннетт.Владика Димитрій підтримав екуменічні погляди пана посла і зазначив, що на його думку Всесвітня Церква приречена на об'єднання або принаймні на постійний рух до цього, адже лише в єдності і порозумінні релігія, зрештою, може стати тим єдиним стержнем, що здатний буде втримати наш геть секулярний світ від руйнування.Ендрю Беннетт назвав цей аргумент дуже влучним і розповів, що канадійці й канадійський уряд були дуже секулярними, Церква була змушена на нерівних правах змагатися з іншими суспільними гуманістичними організаціями, але зрештою помилковість такого шляху поступу була усвідомлена й у своїй зовнішній політиці, особливо, Канада почала дуже активно і глибоко співпрацювати з християнськими Церквами та іншими релігійними організаціями. Насамкінець учасники зустрічі взаємно висловили один одному подяку за цікаву і плідну бесіду та сподівання на майбутню співправцю. Також пан Беннетт відвідав кафедральний собор Покрова Пресвятої Богородиці м. Львова і вклонився списку Львівської ікони Божої Матері, що зберігається в соборі. Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії Read more http://feedproxy.google.com/~r/pomisna/~3/UjYoSrymgHI/posol.html

Російські спецслужби на Покрову готують провокації проти Московського Патріархату

Заява Прес-центру Київської Патріархії З достовірних джерел Київська Патріархія отримала інформацію про те, що російськими спецслужбами на свято Покрова Пресвятої Богородиці, 14 жовтня ц.р., готуються численні провокації у Києві та в областях України з метою розпалення релігійної та суспільної ворожнечі. Під виглядом українських націоналістів та прихильників Київського Патріархату провокаторами готуються напади на Києво-Печерську Лавру та храми Московського Патріархату. Вже зараз з різних областей України надходить інформація про розповсюдження листівок нібито від імені українських патріотів та прихильників Київського Патріархату, в яких містяться заклики на Покрову, 14 жовтня, вчинити фізичну розправу з духовенством Московського Патріархату та захоплювати храми УПЦ МП. Наскільки нам відомо, 14 жовтня вищі керівники УПЦ МП планують перебувати закордоном. У зв’язку з цим з благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета Прес-центр Київської Патріархії офіційно заявляє, що Київський Патріархат не причетний до підготовки та можливого вчинення силових дій щодо Києво-Печерської Лаври, храмів та духовенства Московського Патріархату в Україні, не має жодного відношення до виготовлення і розповсюдження листівок із закликами до насильства проти священиків та храмів Московського Патріархату. Обрання свята Покрова Пресвятої Богородиці – дня, коли вшановуються українські козаки та повстанці УПА, – в якості дати провокацій, виявлення однакових за замістом листівок у різних областях України (зокрема, у Рівненській та Херсонській областях), свідчить про скоординовану і масштабну підготовку провокації. Її очевидною метою є створення приводу для розгортання в російських ЗМІ та на міжнародній арені чергової хвилі наклепів на Україну і Київський Патріархат, розпалення в українському суспільстві ворожнечі, особливо напередодні парламентських виборів. Київський Патріархат вкотре офіційно заявляє про засудження насильства проти духовенства чи храмів Московського Патріархату. Перехід священиків і громад УПЦ МП до Київського Патріархату може відбуватися лише на добровільній основі шляхом волевиявлення самих парафіян – як це передбачено українським законодавством. Антиукраїнська і сепаратистська агітація, яку дозволяють собі вести деякі представники Московського Патріархату в Україні, також повинна зупинятися не шляхом беззаконного насильства, а у визначений законами спосіб. Тому ми відкидаємо звинувачення на нашу адресу в «захопленні храмів», що останнім часом звучать з боку Московського Патріархату, як безпідставні. Якщо парафіяни якоїсь з громад УПЦ МП мають бажання об’єднатися з Київським Патріархатом – вони це роблять за власним волевиявленням, а наша Церква на їхнє прохання лише допомагає захистити їхнє власне рішення від тиску та провокацій з боку прихильників Московського Патріархату. Закликаємо всіх наших вірних і прихильників в жодному разі не брати участі у підготовці та проведенні насильницьких дій проти духовенства і храмів Московського Патріархату, в тому числі в тих, які плануються агентами російських спецслужб на 14 жовтня. Також закликаємо державну владу звернути увагу на підготовку до цих провокацій та не допустити їхнього втілення в життя. Прес-центр Київської Патріархії Read more http://feedproxy.google.com/~r/pomisna/~3/Gg4SntjU3vg/zajava.html

«Зупиніть розпалення ІІІ Світової війни!»

Звернення Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета до глав держав, парламентів та народів Європи Вельмишановні пані та панове! Дорогі європейці! Від імені мільйонів вірних Української Православної Церкви Київського Патріархату хочу висловити подяку за моральну, дипломатичну, фінансову та іншу підтримку, яку Європейський Союз та окремі країни Європи надають Україні та українському народу, що бореться за свою свободу, незалежність, цілісність держави та демократичний лад. В час цинічної збройної агресії, яку розпочала і досі продовжує Росія проти України, європейська підтримка для українського народу є надзвичайно важливою. Росія окупувала Крим, захопила контроль над частиною Донецької та Луганської областей, використовує на українській території свої війська та найманців, поширює через медіа та офіційних осіб відверту брехню про події в Україні. Все це несе загрозу не лише нашій державі, але миру в усьому світі. Бо якщо кремлівський агресор не буде зупинений зараз – наслідком буде ІІІ Світова війна, в якій може бути застосована і ядерна зброя. На моє глибоке переконання це твердження не є перебільшеним. В 1994 р. Україна відмовилася від третього за чисельністю ядерного арсеналу, отримавши від ядерних держав, в тому числі Великобританії, Франції та Росії, гарантії недоторканості своїх кордонів. Нині ці гарантії розтоптані Росією, яка стала агресором і окупантом. Якщо міжнародне співтовариство не зупинить цю агресію та не продемонструє, що будь-яка держава, незалежно від своєї військової могутності, перебуває під захистом міжнародного права, що договори діють, а їхнє порушення – карається, у такому випадку зруйнується вся архітектура світової безпеки. Як можна переконати держави, що прагнуть здобути ядерну зброю, відмовитися від цієї ідеї, коли Україна, яка відмовилася від ядерної зброї, стала жертвою агресії, а надані їй гарантії були проігноровані? Якщо сьогодні агресор залишиться безкарним лише тому, що він має право «вето» в Раді безпеки ООН, має потужну армію, ядерну зброю та відіграє важливу роль в економічних відносинах – тоді завтра на шлях задоволення своїх інтересів з допомогою сили може стати будь-яка країна, амбіції якої підкріплені відповідними матеріальними та військовими ресурсами. Цей шлях поверне нас у ХХ століття – століття двох Світових воєн та Холодної війни, коли питання відносин між країнами та народами намагалися вирішувати на підставі сили, а не права та справедливості. Мільйони жертв, руйнування цілих країн, страждання народів – все це може стати не лише описом минулого, але і можливим майбутнім, в  тому числі для Європи, якщо сила міжнародних договорів та гарантій безпеки не буде відновлена. Історія довела, що політика умиротворення агресора ніколи не приводила до миру, бо поступки агресор сприймає як слабкість та заклик до більш активних, наступальних дій. Помилки 1930-х років, коли умиротворення Гітлера привело до ІІ Світової війни, повинні стати голосним застереженням, особливо якщо врахувати, що в руках Гітлера, на відміну від Путіна, не було ядерної зброї. Історично Україна є невід’ємною частиною Європи, і за своє європейське майбутнє, за право бути європейцями український народ повстав проти тиранії восени минулого року. Події в Україні не є далекими, бо вони безпосередньо стосуються Європи і всього світу. Анексія Путіним Криму і спроби захопити Донбас є тим самим, що і аншлюс гітлерівським Рейхом Австрії, окупація Судетської області та знищення Чехословаччини – прелюдією до ІІІ Світової війни. Знаючи урок «мюнхенського умиротворення агресора» зараз демократичні країни та всі люди доброї волі ще мають можливість зупинити скочування світу в прірву катастрофи. Треба зупинити зло, доки не стало занадто пізно. Тому я від імені мільйонів українців закликаю країни-гаранти та всі європейські країни забезпечити виконання гарантій за Будапештським меморандумом, допомогти Україні зупинити агресора і відновити суверенітет нашої держави в межах її міжнародно визнаних кордонів, використавши для цього всі необхідні засоби. Адже сьогодні, захищаючи мир в Україні, ви захищаєте мир для Європи і всього світу. І нехай у цій справедливій боротьбі нам всім допомагає Бог! З повагою – ФІЛАРЕТ, Патріарх Київський і всієї Руси-України 30 вересня 2014 р. м. Київ Read more http://feedproxy.google.com/~r/pomisna/~3/4z_i4gmeBmk/zupynitj.html

Відкритий лист Предстоятелю УПЦ митр. Онуфрію від громади Димитріївського храму с. Вишнів УПЦ МП

Ваше Блаженство! Як православні християни, діти українського народу і громадяни своєї країни, ми не лишаємося осторонь хвилюючих подій, відлуння яких сягає далеко за межі України. Ми живемо в умовах кривавої війни, яка щодня забирає життя наших братів і сестер. Жорстока дійсність вимагає від нас і жорсткої риторики, усе має бути названо своїми іменами і голос Церкви має звучати не інакше як пророчий голос. Найперше зазначимо, що неприязнь до націоналізму – і саме українського націоналізму – настільки глибоко увійшла в плоть і кров вірних УПЦ, що ми навіть не помітили, як зростили у своїх рядах відверто російських націоналістів: кліриків та мирян, для яких не лише суверенітет України та автономія УПЦ не є цінністю, але які співчувають тим, що бажали б позбавити безцінного дару від Бога решту українців. Латентні російські націоналісти щонайменше лояльно поставилися до окупації України на півдні та кривавого заколоту сепаратистів і диверсантів на сході. Більш свідомі з них, миряни виявляли дієву підтримку "ополченцям" чи навіть ставали в їхні ряди, клірики благословляли озброєних бандитів, молилися за їх перемогу або й навіть очолювали збройні угрупування.  Треба визнати, що реакція на це місцевих єпископів та священноначалія УПЦ в цілому була і залишається щонайменше недостатньо рішучою. Наслідком такої непевності, а подекуди і бездіяльності, як раз і стали випадки агресивного поводження деяких бійців АТО з окремими священиками (про що згадували Ви у відповідному зверненні). Випадки переходу священиків та громад в юрисдикцію УПЦ-КП мають у своїй основі ті самі причини. Несвоєчасне мовчання як зло породило інше зло, і провину ми схильні вбачати насамперед в діях неадекватних кліриків, у бездіяльності ієрархів УПЦ, аніж в нестриманості бійців чи "прозелітизмі" представників КП. Зауважимо, що відповідні заяви від імені Церкви таки лунали. Але, на жаль, іноді вони були несвоєчасними, не достатньо рішучими, не в повній мірі репрезентативними. Так подекуди потрібне і своєчасне слово ми чули з уст речника УПЦ (нині відстороненого), або ієрарха, який опікується військом, іноді знаходили його у зверненнях ВРЦіРО, скріплених підписом нашого Предстоятеля. Натомість в офіційних заявах УПЦ, не кажучи вже про заяви місцевих єпископів, часто бракувало чітких визначень та декларування конкретних заходів щодо виходу з кризового становища. Такими конкретними заходами могли б успішно слугувати анафеми, проголошені усім, "хто незаконно тримає в руках зброю" і тяжко погрішає проти Євангелія, законів України та міжнародного права. В історії Церкви анафеми бувало застосовувалися не за призначенням, але тепер саме час вдатися до дієвих ліків, які спричиняться до вщухнення військового конфлікту і загоять церковні рани. Те, що у нас нерідко називають братовбивчим протистоянням, має бути назване війною, і аж ніяк не громадянською. Участь політичного керівництва, спецслужб і навіть регулярних військ РФ у цій війні беззаперечна для кожного, хто бажає бачити і розуміти. Попри те, що Українська Православна Церква послідовно відстоює ідею цілісності і неподільності України, українці досі не почули офіційного рішучого засудження Церквою окупації Криму та спроби відторгнення інших областей України. Це дивує, адже ми вшановуємо святителів, що відлучали від церковних таїнств імператорів та імператриць, котрі зневажали народ і церкву, натомість наше священноначаліє не наважується оголосити анафему навіть іноземним панам, що загарбують надбання народу України і ранять тіло Церкви. Жодним чином це не свідчить про розважливість та високу духовність ієрархів. Беззаконне відчуження частини території України має бути назване окупацією, а Російська Федерація має бути визнана країною-агресором. На початку березня цього року, у самий розпал спецоперації російських спецслужб з окупації Криму, Ви, як місцеблюститель Київської митрополичої кафедри, зверталися до президента РФ Путіна і патріарха РПЦ Кирила з проханням всіляко посприяти деескалації конфлікту і запобігти розділенню України. Обидва звернення були дуже своєчасними, але, на превеликий жаль, адресати не зважили на Ваші вмовляння і не запобігли протизаконному силовому відторгненню Криму від України. Далі більше – страх відторгнення навис над іншими регіонами, а існування України як суверенної держави опинилося під загрозою. За Богом дане право мирно жити у своїй країні в законних її кордонах безвинно гинуть до сьогодні наші військовики і мирне населення. У згаданому зверненні до президента РФ Ви висловилися, що “знаєте його як православного християнина”. Це було невиправданим перебільшенням. Г-на Путіна натомість треба віддати анафемі, як винуватця й відповідального за нинішню війну та за злочини проти людяності. Щодо патріарха Кирила, то сказати, що він нічого не зробив, аби запобігти війні чи зупинити її, – це не сказати нічого. Кров не лише українців, а й громадян РФ – найманців і кадрових військовиків – зокрема на його руках. Патріарх не лише створив надійний тил для кремлівського агресора, але й опустився до відвертого наклепу на українців, адже особисто неодноразово озвучив на увесь світ ту брехню, яку раніше поширювали офіційні та неофіційні речники патріархії. Зокрема про те, що, начебто, в Україні триває громадянська війна, джерелом якої є ніхто інший як уніати та розкольники, що всюди сіють лише ненависть та ворожнечу і протистоять вірним нашої церкви. Наклепами, облесливими промовами, проповіддю ідеології "руського світу" (стрижнем якої є гіпертрофований російський націоналізм, поєднаний з нездоровим есхатологізмом та іншими -ізмами) патріарх не зупиняє війну, а підливає масло у її всепоглинаючий вогонь. Жодному ієрарху ми не дозволимо безвідповідально зводити наклепи на наших братів та сестер, хай навіть таких, що не належать до нашої церкви. Не великий господин і не отець нам патріарх московський. Ми не згадуємо його за богослужінням, як не згадують його на багатьох інших парафіях. Не бажають чути імені патріарха під час церковних служб тисячі громад УПЦ, але настоятелі не наважуються припинити його поминання, тримаючись "передання старців" всупереч докорам совісті і здорового глузду. Просимо Ваше Блаженство внести ясність у ситуацію, що склалася, і рекомендувати священнослужителям УПЦ обмежитись поминанням імен місцевого єпископа та Предстоятеля УПЦ. Ми виступаємо рішуче проти насаджання ідеологій та політичних схем, замімікрованих під проповідь християнства. Проповідь Євангелія і проповідь винятковості тієї чи іншої цивілізаційної моделі несумісні. Проповідь вчення Христового і проповідь ідеалів "руського світу" так само несумісні. Ні проросійській (проруській, панславістській), ні прозахідній риториці не місце у наших храмах, у церковних постановах та церковних ЗМІ. Так само риторика в ключі "анти", риторика протиставлення "цивілізації добра" та "цивілізації зла" для нас неприйнятні. І якщо ми, українці, не здатні зупинити потоки свідомості, що, тісно сплітаючись, линуть з Кремля та Чистого провулку, то принаймні на своїй землі і з уст наших ієрархів та кліриків ми бажаємо чути лише слово творче, об’єднуюче та будуюче, без приниження "бездуховного Заходу" (бо це неправда) та звеличення "святої Русі" (бо це ще більша неправда). Зауважимо, що саме неправда, твердо засвоєна простодушними та нерозважливими людьми, сподвигла сотні і тисячі з них взяти в руки збою, щоб убити українця на його ж святій землі, і лише тому, що неправда, як породження диявола, зобразила українця фашистом, людиноненависником, безбожником і запроданцем. Разом з мільйонами православних українців вважаємо, що сам Бог підводить нас до тієї межі, коли подібно до Авраама і Лота, шляхи котрих в якийсь момент розійшлися, – не для того, щоб розірвати їхні стосунки, а саме щоб їх зберегти і кожному здійснити власне покликання, – історичні шляхи УПЦ та РПЦ мають остаточно розійтися, аби кожна з церков виконувала своє покликання у світі успішно, не спотикаючись на каменях ідентичності. «Не имея оснований входить теперь в разбор всего, что с тех пор говорилось и писалось за и против грузинской автокефалии, и оставляя без внимания всякие взаимные счеты, подозрения, предубеждения и печальные недоразумения, мешавшие беспристрастному подходу к данному вопросу, мы теперь имеем счастливую возможность ограничиться лишь самым главным и существенным: по церковным правилам (Всел. IV, 17 и др.), церковные границы должны следовать за государственными». Отже, лишивши у минулому всіляку упередженість та особисті амбіції, треба визнати, що УПЦ не лише має усі підстави для отримання цілковитої незалежності, але більше того – цього потребує від нас строге слідування канонічному праву Церкви. Ми пам’ятаємо, що у листопаді 1991-го року воля переважної більшості ієрархів, кліриків, ченців та мирян, що представляли Собор УПЦ, була у тому, щоб випросити у Московської патріархії дарування автокефалії. І це прохання таки було передано в Москву, і розгляд його було відкладено до зібрання Помісного Собору РПЦ. Щоправда після того Помісні Собори збиралися, але згадане прохання не розглядалося. Просимо Ваше Блаженство посприяти тому, аби прохання про дарування цілковитої самостійності нашій церкві було розглянуто Московським патріархатом, а за потреби і Вселенським патріархатом, якнайшвидше. Ми усвідомлюємо і те, що дарування автокефалії утруднюється зокрема з причини розділеності українського православ’я. Розуміючи, що причина цього розділення не в одній зі сторін конфлікту, а неодмінно в кожній зі сторін (долю провини можна оговорювати окремо), слід виявити всю можливу для Церкви ікономію, поблажливість та протягнути руку помочі нашим братам і сестрам поза УПЦ. Нам не треба боятися вибачитись за минулі і нинішні гріхи, навіть якщо ми у серці вважаємо, що наші провини неспівмірні з їхніми. Христос, що умиває ноги грішникам, являє нам приклад дієвої любові, яка здатна підкорити серце брата. Просимо Ваше Блаженство зробити усе можливе і навіть неможливе для якнайшвидшого загоєння рани церковного розколу. Знову і знову просимо Ваше Блаженство невпинно і невтомно давати архіпастирську оцінку усім кричущим і суспільно значимим випадкам порушення Божих заповітів та невід’ємних прав громадян України. Спонукайте наш єпископат тримати руку на пульсі подій та відповідно реагувати на виклики часу. Серед багатьох явищ, відповідальну оцінку яким мають дати наші ієрархи, можна згадати сам факт існування так званих "православних армій" на сході нашої країни, факти відкритої дієвої підтримки їх кліриками та монастирями РПЦ, факти проведення сепаратистами безбожних "парадів ганьби", факти відчуження і привласнення борцями проти України майна мешканців Донбасу, факти свідомого знищення ними ж інфраструктури та стратегічних промислових об’єктів регіону тощо. Очікуємо чергових звернень священноначалія з приводу насилля на ґрунті релігійної та ідеологічної нетерпимості (маємо на увазі пограбування, викрадення, катування, вбивства бойовиками "розкольників", "сектантів", "бендерівців" та ін.), а також звернень на захист прав і свобод кримців, що нині терплять утиски (якщо не сказати гоніння) з боку окупаційної влади. Нарешті, просимо дати оцінку діяльності самозваного "офіційного сайту УПЦ" і такої ж фантомної "прес-служби УПЦ" на чолі з В. Анісімовим, котрому Ви не так давно давали інтерв’ю. Вважаємо факт безвідповідальної багаторічної діяльності цієї структури ганьбою для нашої церкви і нашого священноначалія. Вам, блаженніший владико, промислом Божим судилося бути Предстоятелем церкви, на Вас покладено великий тягар відповідальності за її сьогодення і майбутнє. Пастирська турбота про вірних і християнська любов до “зовнішніх”, мудрість і виваженість у рішеннях, але водночас рішучість і безкомпромісність, коли це необхідно, – усе це якості, без яких архіпастирське служіння немислиме. І це саме ті якості, котрі бажає бачити у Вас Ваша паства. Можливо, тон нашого звернення є доволі різким, проте продиктовано це не зухвальством, а болем за долю нашої церкви і нашого народу. Сподіваємося бути почутими. Залежно від того, як розгортатимуться наступні події, цей лист від нас може бути не єдиним і не останнім. Настоятель та парафіяни Димитріївського храму с. Вишнів Ківерцівського р-ну Волинської обл.. 29 вересня 2014 року (Підписи двадцяти парафіян). Read more http://feedproxy.google.com/~r/pomisna/~3/4lLla9o6YI4/lystonufrij.html

12 жовтня 2014 року, в університетському домовому храмі св. Іоана Нового, відбудеться похорон Аркадія Жуковського

З сумом повідомляємо, що 2 жовтня 2014 року, в Парижі на 92 році помер іноземний член НАН України, професор, довголітній Голова НТШ у Європі, член Сенату ОУН, почесний громадянин м. Чернівців, автор багатьох монографій, історик, кавалер українських та французьких державних нагород АРКАДІЙ ЖУКОВСЬКИЙ. Згідно заповіту покійного його буде поховано у м. Чернівці. Прощання із ним відбудеться на території Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича у домовому храмі св. вмч. Іоана Нового Сучавського (другий поверх п'ятого корпусу) з 10.00 до 11.00.  Об 11.00 розпочнеться заупокійне богослужіння, після чого траурна колона вирушить на кладовище на вул. Зеленій за маршрутом: вул. Коцюбинського, вул. Марка Вовчка, вул. 28 червня, вул. Чернишевського, далі по вул. Севастопольській, вул. Лубенській до вул. Зеленої. На кладовищі о 12.00 відбудеться прощання та панахида.  Проф.Аркадій Жуковський Віддати останню шану Великому Чернівчанину запрошуються жителі міста, представники громадських організацій, національно-культурних товариств, трудових колективів, студентська та учнівська молодь. У залі буде розміщено скриньку для збору коштів на потреби добровольчого батальйону ОУН, який бере участь в АТО на Сході України. Більше інформації дивіться на bogoslov.cv.ua Read more http://feedproxy.google.com/~r/pomisna/~3/BNcwCkFHK_Y/zhukov.html

  Church Calendar

  • Saints of the Day
  • Readings
Saturday , October 25, 2014
(Julian calendar:
Saturday , October 12, 2014)

St. Martin the Merciful
Martyrs Probus, Tarachus, and Andronicus at Tarsus in Cilicia (304).
Ven. Cosmas the Hymnographer, bishop of Maiuma (787).
Martyr Domnina of Anazarbus (286).
St. Martin the Merciful, bishop of Tours (397).

Apostle: 2Cor. 1:8-11
Gospel: Luk. 5:27-32

Saturday , October 25, 2014
(Julian calendar:
Saturday , October 12, 2014)

Luk. 5:27-32
27 And after these things he went forth, and beheld a publican, named Levi, sitting at the place of toll, and said unto him, Follow me.
28 And he forsook all, and rose up and followed him.
29 And Levi made him a great feast in his house: and there was a great multitude of publicans and of others that were sitting at meat with them.
30 And the Pharisees and their scribes murmured against his disciples, saying, Why do ye eat and drink with the publicans and sinners?
31 And Jesus answering said unto them, They that are in health have no need of a physician; but they that are sick.
32 I am not come to call the righteous but sinners to repentance.